"Гармоніст наш, пошрамований увесь"

***

Гармоніст Михалко Горобець

тужно каже:

«В мене... як його... рефлекс.

Без гармошки, понімаєте, не можу...».

До війни, бувало, як рвоне Михалко

перелатані, задихані міхи!

Ех, літали пальці,

витинали шпарко

розвеселу польку, карапет...

Прислухалися жінки.

Усміхалися дядьки:

«Розцвірінькався безхвостий горобець!» .

Та й на фроннті – лиш затихне канонада,

сядуть хлопці на запилені снаряди:

«Горобець, ану рідненької заграй!

Хай у фріца буде пекло, а не рай...».

Грав Михалко.

Сонце кров'ю наливалося на заході.

Враз граната засичала,

ще ціла...

Хлопці сковані рефлексом самозахисту.

А в Михалка...

той рефлекс не спрацював...

Каже хриплувато: «Ну, ніяк не можу...».

Та мовчить мов пам'ятник гармошка.

Стала скриня постаментом віковим.

Ґудзиками жовтими

дивиться гармошка

на Михалкові порожні рукави.