Що хотів сказати дід?

Дід яблуню садив. А я

забіг на хвильку попрощатись.

«Бувай, козаче. Набирайся розуму.

Побачимось, либонь, не скоро.

То я хотів тобі сказати...»

«Спішу, дідуню. Жде підвода

на станцію. Не гнівайтеся.

Ми ще поговоримо,

коли приїду на канікули».

Дід яблука зривав. А я

зайшов на хвилю попрощатись.

«Ну прощавай. Гляди, не зазнавайся.

Хтозна коли побачимось.

То я хотів тобі сказати...»

«Дідусю, вже мені пора.

Он бачите – машина.

Не гнівайтеся. Ми ще поговоримо,

коли приїду у відпустку».

Дід спочивав під яблунею... Я

заїхав на хвилину попрощатись.

«Прощай вже. Може, більше не побачимось.

То я хотів тобі сказати...»

«Та що ви, діду! Ми ще поговоримо.

Ось навесні я привезу вам сина.

А зараз... Ви не гнівайтесь. Літак...»

Невдовзі написала мати:

«У перших строчках сповіщаю,

що вмерли татко наш, а твій дідуньо.

Тебе все згадували при смерті.

Сказати щось хотіли дуже важне...»

Весна буяла. Я і син

прийшли до дідової яблуні.

Вона вже сохла. Сохла, а цвіла.

Наперекір біді цвіла затято.

Ну що? Ну що нам дід хотів сказати?!