Чаїна балада

Осеніло сиве літо

за дев’ятим вітровалом.

Там князівна сумовита

чаєнятко рятувала.

Сповідалася журбою:

«Ой крилата сиротино!

Буде легше із тобою

зимувати в самотині...»

Та світилась червонясто

в небі воленька чаїна.

Стрепенулось чаєнятко

і полинуло, наївне.

Лиш пір’їни переляку

осипались, наче листя.

Ти, князівно-полонянко,

тут сама повеселися!