Пісня нащадка

Чую зловісний посвист навали,

клекіт пекельного бою.

«А Перебийніс просить чимало –

сімсот козаків з собою».

Діда втішає добра наука:

предок наш бився на славу.

Тільки нещадну долю онука

хрестить бабуся ласкава.

Де ви, орлята, діти свободи?

Тане луна за словами.

Землю затяту вітер скородить

і полином засіває.

Хмарою з ночі суне загроза.

Силі чужій не здаюся.

Чую: рокоче кобза стогроза.

Гей, озовіться, дідусю!

Гей, та покличмо з пісні живої,

з попелу, з полум’я, з диму

всіх бунтівничих предків-героїв

аж до прабатька Максима!

Всіх, що ординцям кості ламали,

чотами йшли, не юрбою...

«А Перебийніс просить чимало –

сімсот козаків з собою».