Прощання з лелекою

Задиміли ожинові дні.

Занімів, затужив на стерні
наш лелека з важким

колосочком у дзьобі.

Ой лелеко!

Ти вузлик носив,
і на росах отав
літо миле іскрило.
Та недужий і сив –
ти, лелеко, пристав.

Натомилися крила.

А весілля цвіте
в золотих калачах.

І хоча вже нелегко –
сивий гайстре, лети!
Є запас висоти.
В небесах – лелеча.

Ти лети...

Прощавай, наш лелеко!