Облітає
попіл гриму,
розтають
слова-льодини.
І
струмує щось незриме
від
людини до людини.
У
затятості кремінній
серце
тягнеться до ласки.
Нерозгадане
проміння
пробивається
крізь маски.
Зігріває
подих свічки,
мов
крилечко лебедине…
Подивись
мені у вічі,
дорога
моя людино!
Немає коментарів:
Дописати коментар