Підводиться
у тиші
розбуджена
трава.
І
дзвоники колише
задума
лісова.
Нуртує
синій келих
вогнем,
що не зачах
у
темно-жолудевих
сполоханих
очах.
Немає в
обережних
зіницях
таємниць.
При
сяєві берези
лежиш
ти горілиць.
Русалонько,
не бійся
зеленої
пітьми!
Зосталися у лісі
з деревами лиш ми.
Невидимі
нізвідки,
немовби
тут свої...
Єдині
наші свідки –
замовклі
солов’ї.
Немає коментарів:
Дописати коментар