Дивостеп
– моя колиска.
Б’ють
цикади-ковалі
у
сріблистій, шовковистій,
шумовистій
ковилі.
Тиша злякано принишкла.
Серед
степу я не сам.
Задивляється
криничка
оком
предка в небеса.
Недаремно
серед літа
ця криничка
степова
мою
душу перелітну
свят-водою
напува.
Нахилюся.
Посумую.
Знову
стану молодим
і в
задумі поцілую
лик
небесної води.
Немає коментарів:
Дописати коментар