Сивина Дніпра

Розписала чапля

небеса пером.

Наче сива шабля,

вигнувся Дніпро.

Набрякає в росах

довга осока.

Заблукала боса

доля козака.

Бути чи не бути

в мареві ропи?

Розбуди, Славуто,

зморені степи!

Де козацькі діти,

де твоя сім’я? 

Затужила, Дніпре,

братія твоя.

Горбиться від болю

вежа січова.

Котиться на волю

сніжна голова.

Там курличе вітер

у горнилі дня.

Не корися, Дніпре,

доганяй коня!