Не відцвітай, кохана!

Усе цвіте і відцвітає.

Рожевість яблунь опада,

сніжінь акацій золотава

перекипає, як вода.

Мигтять пелюсточки і роки:

бузок засяяв і погас,

тонкі ромашки жовтоокі

недовго дивляться на нас.

Усе цвіте і відцвітає,

та знову грає у вінку.

А ми уперше і востаннє

квітуєм раз лиш на віку.

Тебе гойдає хмарка безу,

і ти сьогодні не смутна.

Весела зморшка, наче лезо,

щемливе серце протина.

Немов пелюсточка у вальсі,

ти усміхнулась крадькома,

а я молю: не усміхайся,

у тебе зморщечки нема.

Зоря вже тане за Дунаєм,

як вічна тайна у світах.

Моя кохана, заклинаю:

не відцвітай, не відцвітай!