Освячуюсь
ясою ранку.
Підставляю
розпашіле чоло
під
набухлі росами
бузкові
кетяги
і
завмираю.
Казкова
сутінь
дихає
акварельною свіжістю
і
райською прохолодою.
Щось неземне
огортає
мене
пахучою
хвилею.
Хиляться
долу
обважнілі
свічада.
Розсипаються
ледь чутні
сріблясті
передзвони.
А в
очах розпливаються
міріади
хрестиків.
І на
кожному хрестику
світиться
росинка.
Немає коментарів:
Дописати коментар