Абетка – це зерно,
А не полова.
Це стежка неземна
Від нас до Слова.
Абетка – це сівба
Зерна живого.
Це стежка голуба
Від нас до Бога.
* * *
Ану ж учись читати!
Ану ж учись читати!
Бо є
вже ось початок
Веселий,
наче гра.
Гурточком
дітвора
Ґаздує на
господі,
Дивує нас
та й годі.
Ех сонечку,
світи!
Є соняшник
і ти.
Життя усім
чимало
Зозуля накувала.
Ич,
лагідно кує
І
радість роздає.
Їжак
вертає з літа.
Йому
вечеря світить,
Коли у
нас, бува,
Ласун
відпочива.
Малює птиць
малеча
На обрії
лелечім.
Оранжевий
листок
Палає над
ліском.
Русалонька
русява
Спливає
серед ставу.
Тупоче і
шумить
У росах
лісовик.
Фазан крило
гаптує,
Ховрах нору
готує.
Цапкує цапеня.
Чапкує чапленя.
Шукає слід
лисиця.
Щипає глід
лосиця…
Юнак жадає знань.
Ясніє далина.
Юнак жадає знань.
Ясніє далина.
Ь (А
літера одна
Принишкла,
мовчазна.
Відлунює химерно
М’яке її наймення).
* * *
Тече ріка абетки.
Тече ріка абетки.
Тебе вітають предки.
Читай від них листи,
Навчайся і рости!
Немає коментарів:
Дописати коментар