У
дзеркалі неба
ці
хмари – не хмари,
а гори
і доли,
дерева
і люди.
Обличчя,
обличчя!
І тіні…
Ось
бачу
знайомий
профіль,
осяяний
надвечір’ям.
Він
морщиться на вітрі,
міняється
щомиті,
туманиться
сивиною.
Час
невловний.
Час усе
профільтрує.
Ось і
цей профіль друга
віддаляється,
розпливається.
Відпливає…
Немає коментарів:
Дописати коментар