Обережно
сито трусить
мама в
кофточці старій.
Треба
сіяти петрушку
з
першим променем зорі.
На
дзигарику настіннім
зачепився
вік за мить.
Вузлик
чистого насіння
у
безмежності дзвенить.
Я за
вузлика беруся.
Чую з
двору: «Не розсип!»
І веде
мене матуся
поміж зернами
роси.
Немає коментарів:
Дописати коментар