Не
просплю я соняха у тиші
і
промию очі у росі.
Ти
зійди, світильнику всевишній,
у своїй зарошеній красі!
Ти
світи, мій соняху, до скону,
осявай
легенду родову.
У
дитинство мчать зелені коні,
напинає
лучник тятиву.
Ось і
ти, мій друже, осенієш
на
вітрах своєї висоти.
Усміхнися
з пам’яті мені лиш
і
востаннє шлях мій освіти.
Немає коментарів:
Дописати коментар