Аргонавт Еллади

Василеві Степаненку

Грає лютня. Що за диво?

Бродить лютий вередливий.

А Василько з Василькова

квітне волошково.

Видно, є у нього тайна.

Онде янгол пролітає

низько, низько.

І хлопчисько

в росах молить янголенка:

«Понеси мене далеко!»

Доброчесний правнук Бога

на плече бере малого –

і зринає…

Ой Дунаю!

Ой засмучена Говерло!

Хмарні кучері Гомера

ген біліють

над Олімпом,

над солоними валами

і колонами Еллади…

Ні, не сон це, не химера.

Лине хлопчик до Гомера.

То неправда, що осліпнув

повновладний цар Олімпу.

Він прозрів у тьмі зневіри,

він дарує гостю ліру

золотисто-волошкову.

Цей Василько з Василькова

над античними світами

гордим елліном літає,

щоб вертатись до Говерли,

до верстата і галери.

Зичить янгол перелітний

аргонавту многі літа

і несе його над літом

від Говерли до Олімпу.