Судилося
не скоро
це поле
перейти.
Душа
моя прозора
не знає
самоти.
Природа
ярим соком
парує
на парах.
І
водить карим оком
сполоханий
ховрах.
Димить
на косогорі
ожинище
руде.
А
жайворон соборну
мелодію
веде.
Душа
живе душею,
і хоч
земля суха, –
та
світиться вишнево
цигарка
реп’яха.
Немає коментарів:
Дописати коментар