Ще літо
бабине димить
на
паростку смолистім.
А ми
чекаємо зими
і
спалюємо листя.
Тріскоче
пара у вогні,
і любо
нам хмеліти.
І ти
всміхаєшся мені
у
бабиному літі.
Воно
видзвонює, як сніг,
непрохане
і чисте.
Воно як
сміх.
Осінній
сміх
на
похороні листя.
Немає коментарів:
Дописати коментар