Наді
мною вітер горне
хвилі
нетрищ лісових.
Я по
днові зелен-моря
йду,
неначе лісовик.
У тернищах
несходимих
пасма
кіс перебира
мавка –
лісу господиня
і
русалчина сестра.
Тихо в
сутінках зелених
пропливає
рибо-птах.
Доторкається
до мене
боровик,
мов падишах.
Я
силкуюся скоріше
повернутися
у день.
Я
метаюся, стогрішний,
натикаюся
на пень.
Та не
бачу вже нічого,
очі
морок зав’язав.
Почіплялися
за ноги
дикі
водорощі трав.
Обіймає
глибиною
зелен-море.
Я на дні.
І
регочуть наді мною
корчомахи
замашні.
Немає коментарів:
Дописати коментар