Якось у
лісі я побачив
чудне
народження гриба...
Займалось
небо світанкове,
а ліс
дрімав. Не ворушились
ні
павутинки, ні травинки.
Та ось
шелеснуло ледь-ледь
під
ковпаком скляної тиші.
Сухий
листочок берестовий
ожив і
сонно позіхнув.
З-під
нього висунув грибочок
свою
голівку оксамитну,
мерзлякувато
обтрусив
липкі
крупиночки землиці.
Було це
щось таке врочисте,
таке
зворушливе і чисте,
що я
забув про все на світі
отут, у
лісі, серед літа.
Немає коментарів:
Дописати коментар