Пшениця

Остигає хліб на білій

маминій хустинці.  

І вклоняюся тобі я,

праведна пшенице.

Молотили тебе грози,

зливи полоскали.

Та світила твоя бронза

диво-колосками.

Неспалима і нескорна,

з горем наодинці

ти співала колискову

зоряній зернинці.

Ти зігріта добротою

предків і природи.

Буду вічно я з тобою,

ненько хлібороду.

Як накриє ніч-темниця

даль мою незриму,

ти у пригорщу землиці

кинь свою зернину.

Хай троянда не зоріє

зболеній оселі.

Хай заграє у замрії

колос мій веселий.